Каталог статей
| Головна » Статті » Історія |
| У категорії матеріалів: 9 Показано матеріалів: 1-9 |
Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
Наша співрозмовниця - учасник великої вітчизняної війни, ветеран педагогічної праці Віра Василівна Шкликова. Багато цікавого можна розповісти про юність цієї жінки, хоча вона не вважає це за потрібне. Але ж у її долі – історія цілого покоління й держави. І початок її педагогічної роботи, і народження нового шахтарського міста співпадають у часі. Як випускниця Глухівського учительського інституту, на Волинь приїхала навчати діток математики. Чутки про звірства бандерівців на Західній Україні не злякали. Не бандити були страшні, а репресії, бо не давали слова мовити. І перше враження про Волинь було таке, ніби потрапила в іншу, кращу державу, де українці навіть під владою Польщі жили краще. |
|
До цього свята, здавалося, причетний увесь Нововолинськ. Бо ще на далеких підходах до центральної площі міста лунала музика, сюди прямували врочисті, святково вдягнені нововолиняни. Святкування 4-ї річниці проголошення незалежності співпало з великою подією у житті шахтарського Нововолинська – відкриттям пам’ятника Великому Кобзареві. Для міста ця подія стала знаковою у мистецько-культурному житті, у справі духовно-світоглядного оновлення. Вперше ідея спорудити пам’ятник Кобзареві прозвучала 1989 року на установчій конференції міської організації Товариства української мови імені Тараса Григоровича Шевченка у виступі В. Чайковського, пізніше – на одному із засідань КР Руху на «Оснастці» влітку 1989 року. Ініціативна група по спорудженню пам’ятника поетові утворилася в пору відзначення 176-ї річниці від дня його народження у такому складі: С. Грабарчук, О. Мельник, П. Радецький, С. Резванюк, яка і розпочала роботу у відповідному напрямку. Від імені групи П. Радецьким було написано і подано заяву на організаційну сесію міської ради 21 скликання із закликом спорудити на народні кошти пам’ятник Т. Г. Шевченку і затвердити місце його спорудження у сквері біля центральної площі. Понад 400 мешканців міста поставили свій підпис на підтримку заяви представників Руху. |
|
Історія підприємства, як життя людини – проходить різні етапи розвитку. Перш ніж утворилося КП «Нововолинськтеплокомуненерго» - пройшло декілька етапів реформування. На той час діяло 9 котелень, дільниця з ремонту теплових мереж та автогараж з однією одиницею техніки. |
 Не думали керівники ДП "Волиньвугілля" та теркому шахтарських профспілок, коли напередодні свята Перемоги завітали із щирими поздоровленнями до ветерана Великої Вітчизняної війни Володимира Семенюти, що й самі отримають від нього подарунок. Адже Володимир Микитович не тільки ветеран війни і праці, який багато років віддав становленню і розвитку на Волині вугільної галузі, але ще й талановитий самодіяльний художник. В основному головна тема його образотворчого мистецтва - відображення у картинах краси рідного краю. Трудовому колективу ДП "Волиньвугілля" і теркому шахтарських профспілок ветеран також подарував свої пейзажні картини - краєвиди мальовничого Світязя, виконані маслом та аквареллю. |
|
Така назва тематичної години, присвяченої 65-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, яку провели для учнів восьмих і дев’ятих класів у СЗШ № 2. Педагоги цей захід підготували разом із працівниками центральної міської бібліотеки Р. Р. Бойко і Н. М. Єдинак, яка провела бібліографічний огляд «Нам 41-й не забути, нам 45-й славити в віках», а також зворушливо декламувала поему Олександра Богачука «Кортеліси». Вірші читали Олена Шишко, Наталія Ужвій, Анжела Кожульська, Наталія Цьось, Олександр Шатковський. Звучали пісні фронтових літ у виконанні заслуженого працівника культури О. Каліщука, Н. Джало, О. Шаніної. |
|
У класі тиша. Іде урок. Незвичайний урок. Біля дошки - два ветерани. За партами учні 9-В і 8-А класів СЗШ № 4, а на пожовклих фотографіях молодість і юність з іскорками в очах, з надіями і мріями. Їм було по чотирнадцять, коли розпочалася війна, й підлітки з захопленням слухають ветеранів Великої Вітчизняної. |
|
9 травня наша тітка Марія, яка у цей день народилася, замовила у церкві Зимненського монастиря панахиду за полеглими у війні родичами, своїм батьком і дядьками, і всіма, хто не повернувся з цієї страшної війни. Спозаранку туди приїхала і її двоюрідна сестра, моя теща Марія Пилипівна, бо її батько Пилип, який загинув під час форсування Вісли, похований на кладовищі польського міста Кельце. |
|
З чим довелося зустрітися спекотного літа 1942 року і що потім пережити нововолинцю Михайлу Андрійовичу Сізову – достойно фабули пригодницького роману, серіалу на тему минулої війни. Це змогли описати Костянтин Симонов, Борис Полевой, Борис Васильєв, ті, хто йшов дорогами війни у солдатській чи офіцерській шинелі. Це доля мільйонів, які віддали життя, одному судилося піти в першу атаку в першому бою загинути, іншому – дійти до Берліна, третьому – відчути і отримати пекучість важкого поранення. Це доля мільйонів, які відстояли, вибороли нашу перемогу, наш сьогоднішній мирний день. Про сотні з них написані книги, зняті фільми, а мільйони ще чекають на своє визнання. |
|
Микола Захарович Сватко народився в селі Ставки Турійського району. Йому вже виповнилося 83 роки.
Війна далася взнаки для родини Сватків ще в перші дні. Адже в 1941 році на кордоні загинули Миколині батько - Захар Омелянович і двоюрідний брат Євдоким. Вони першими прийняли бій із фашистами. Найважчий життєвий спомин Миколи Захаровича, коли мамі вдалося розшукати його тата через два місяці після смерті в братській могилі, яку розкопали. Це було неподалік села Повничів. Пізнала покійного лише по хустинці, що колись подарувала йому на дорогу, та поясові. Тоді й поховали в рідному селі, а прізвище написали на обеліску. |