Вівторок, 30.05.2017, 06:33
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [6]
Спорт [2]
Інформація про спортивні заходи, які відбулися чи проведення яких заплановано найблищим часом
Економіка [6]
Економічна інформація
Соціальна сфера [3]
Соціальна сфера
Транспорт [1]
Перевезення пасажирів в місті Нововолинську
Міжнародне співробітництво [0]
Міжнародна співпраця міської ради
Культура [1]
Інформація про діяльність працівників культури міста
Історія [9]
Матеріали присвячені історії міста та його мешканців
Місцеве самоврядування [1]
Місцеве самоврядування
Дозвільний центр інформує [1]
Дозвільний центр інформує
Історичні та пам’ятні дати [1]
Історичні та пам’ятні дати
Депутатська робота [1]
Інформація про діяльність депутатів міської ради
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
SEO sprint - максимальная раскрутка сайтов!

Новини з Нововолинської міської ради

Каталог статей

Головна » Статті » Історія

Ваш подвиг ніким не забутий
      
 
   У класі тиша. Іде урок. Незвичайний урок. Біля дошки - два ветерани. За партами учні 9-В і 8-А класів СЗШ № 4, а на пожовклих фотографіях молодість і юність з іскорками в очах, з надіями і мріями. Їм було по чотирнадцять, коли розпочалася війна, й підлітки з захопленням слухають ветеранів Великої Вітчизняної.
     Війна була довга і жорстока, без права на перерву. Дні і ночі, мороз і сонце, голод і хо­лод. Дорогою ціною далась перемога: за­губленими життями, втраченим дитинством, сльозами матерів. Потом і кров’ю вкривалася земля. Стогнала і ревіла під градом куль і бомб, прогиналась під важким чоботом ворога і тяжкою ходою танків. Жорстокі бої йшли на передовій, завмерло життя і тліло існування на окупованих територіях, кипіла ро­бота і боротьба за волю в тилу ворога. Віра в перемогу вела молодих і юних, незрілих і сильних духом у бій за життя на вільній землі, на землі без війни, на подвиг в ім’я Вітчизни.
   Так за п’ять днів до свого сімнадцятиліття Бусловський Василь Матвійович із міста Бєлгород був призваний до лав Радянської Армії у квітні 1943 року. Його рідний край вже не топтав ворог, по всіх фронтах йшли наступальні операції. Василь Матвійович потрапляє у 35 окремий зенітно-прожектор­ний батальйон (командир роти Макаренко) зв’язковим. Разом із товаришем із автома­тами на плечах, котушками, телефонами тягнули лінії передач, налагоджували зв’язок, допомагали дівчатам-зенітницям керувати важкою і відповідальною технікою. Зі спо­га­дів: «…ми повинні були виявити марку лі­та­ка, висоту та швидкість його, кількість во­ро­жих одиниць, помітити прожекторами і швид­ко збити…». Так солдат пройшов від Харків­щини до Відня, воював на землях Рівненщини, усієї Волинської області, Львів­щини. Пере­могу зустрів у м. Будапешт.
     Але на цьому служба не закінчилася. Після проголошення капітуляції батальйон знову пе­ре­формували й направили на постійне місце перебування у м.Володимир-Волин­ський. Василеві Матвійовичу ще випала честь охороняти учасників Кримської конфе­ренції.
    До 1950 року прослужив у військовій частині, а з початком відкриття шахт демо­білізувався, почав працювати механіза­тор­ом, будувати дороги в Нововолинську та поблизу. Першу бурову установку сучасного типу в шахтарське містечко передали із Моск­ви. І бригада Василя Матвійовича з великим бажанням взялася за впровадження нових технологій. Успішно здавши екзамен з екс­плуа­тації техніки, поїхали бурити вишки на схід України (Першотравень, Дніпро­пе­тровськ, Павлоград-вугілля). Із 1950 по 1979 рр. побувала бригада на всіх землях Радян­ського Союзу, де потрібна була бурова техні­ка. Згадує ветеран, що радо їх зустрічали на чужині, але рідна земля завжди чекала їхнього повернення.
    Нині Бусловський В.М. проживає не­подалік від нашої школи, підтримує тісний зв’язок із бойовими товаришами, спілкується з молоддю, часто згадує події тих років.
    Із неприхованою цікавістю слухали шко­лярі спогади ветерана Тихого Василя Якови­ча, за плечима якого чотири роки стройової служби і чотири роки роботи у штабі. Вразив учнів молодечим азартом, нескінченою енер­гій­ністю і рухливістю, радо відповідав на запитання.
    Василь Якович ровесник нашої шко­ли, працював бухгалтером до травня 1955 року. Крокуючи коридорами, при­­гадував шкільні кабінети, людей, з якими навчався і працював. Показав фотографії учнів перших випусків Но­во­волинської середньої школи робіт­ничої молоді, згадав перших дирек­торів - Харченка Миколу Гавриловича та Кратанчука Григорія Олексійовича.
   Йому теж було чотирнадцять на по­чаток війни. Призивався на військову службу 10 грудня 1944 року із Харків­ської області. Відразу з молодими сол­да­тами був відправлений у Челябін­ський навчальний заклад, де проходив військову підготовку.
   1 травня 1945 року ешелоном із 52 вагонів усе військове училище було переведено за наказом на службу в район оз. Байкал. Перемога мала б зупинити усі військові дії, але для Василя Яковича служба тільки розпочалася. Це була війна з Японією, яка теж несла людські втрати, розруху і хаос. Військова промисловість розви­валася швид­кими темпами, формувалися фронти, вра­ховуючи досвід попередніх перемог і поразок.
   Проникливі спогади ветеранів глибоко западали у душі школярів, дитячий погляд зупинявся на кожній фотографії. На них завмерли образи, молоді обличчя, обпалені сонцем і холодом. Учні не один раз пере­читували зворушливі написи на звороті світлин.
   Що думав кожен із них, невідомо нікому, але дослівні перекази історій ветеранів я чула наступного дня. Навіть інтонацію мови учні не змінили. Це ще один доказ того, що без минулого немає майбутнього.
   У кожної держави, кожного народу є дати і події, які складають основу буття, опорні точки їхньої історії, підгрунтя історичної пам’яті і національної гордості. Для нас, прий­дешніх поколінь, такою знаковою віхою була і вічно буде перемога у Великій Вітчизняній війні.
 
Інна Лютяниця, учитель хімії СЗШ №4.
Категорія: Історія | Додав: Микола1 (17.05.2010)
Переглядів: 729 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]