До цього свята, здавалося, причетний увесь Нововолинськ. Бо ще на далеких підходах до центральної площі міста лунала музика, сюди прямували врочисті, святково вдягнені нововолиняни.
   Святкування 4-ї річниці проголошення незалежності співпало з великою подією у житті шахтарського Нововолинська – відкриттям пам’ятника Великому Кобзареві. Для міста ця подія стала знаковою у мистецько-культурному житті, у справі духовно-світоглядного оновлення. Вперше ідея спорудити пам’ятник Кобзареві прозвучала 1989 року на установчій конференції міської організації Товариства української мови імені Тараса Григоровича Шевченка у виступі В. Чайковського, пізніше – на одному із засідань КР Руху на «Оснастці» влітку 1989 року.
Ініціативна група по спорудженню пам’ятника поетові утворилася в пору відзначення 176-ї річниці від дня його народження у такому складі: С. Грабарчук, О. Мельник, П. Радецький, С. Резванюк, яка і розпочала роботу у відповідному напрямку.
Від імені групи П. Радецьким було написано і подано заяву на організаційну сесію міської ради 21 скликання із закликом спорудити на народні кошти пам’ятник Т. Г. Шевченку і затвердити місце його спорудження у сквері біля центральної площі. Понад 400 мешканців міста поставили свій підпис на підтримку заяви представників Руху.
    Текст заяви такий:
    Організаційній сесії Нововолинської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від групи громадян м. Нововолинська і представників Руху.
Великий син України, щирий друг і порадник знедоленого люду усього світу, поборник зла і темряви, апостол правди, братерства, свободи та любові до поневолених у своєму геніальному «Заповіті» сказав:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
   Народи нашої Батьківщини в період перебудови приступили до будівництва правової держави, і в цьому братерстві народів хочемо віддати належну данину генію Т. Г. Шевченка, який пророче промовляв:
І на оновленій землі
Врага не буде супостата
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
     Враховуючи те, що Т. Г. Шевченко, деякий час перебував на Волині й оспівав її у своїх безсмертних творах, ми, громадяни оновленого нашого краю, хочемо і закликаємо наш міський парламент віддати належну данину світлій пам’яті Т. Г. Шевченка – спорудити на народні гроші у м. Нововолинську пам’ятник. Звертаємось до організаційної сесії своїм рішенням затвердити місце для його спорудження у сквері від центральної площі, надавши їй ім’я Т. Г. Шевченка чи Незалежності, до універсаму.
      Із 20 травня 1990 року розпочався ініціативною групою збір коштів на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку. Депутат міської ради Ярослав Федина подарував ініціативній групі Книгу пожертвувань на пам’ятник Т. Шевченку і першим зробив внесок.
      29 травня 1990 року було опубліковано постанову міської ради:
1. Спорудити у м. Нововолинську пам’ятник Т. Шевченку на добровільні пожертвування трудящих підприємств, установ і громадських організацій.
2. Затвердити з урахуванням пропозицій Товариства української мови громадський комітет по спорудженню пам’ятника (голова комітету М. І. Якимчук, бухгалтер – О. С. Мельник), а також Б. В. Бусловський, В. М. Чайковський, А. М. Борис, Н. І. Пасічник, О. С. Доманський, Я. Ф. Федина, І. І. Семенюк, Є. І. Біляк, Б. С. Дівнич, О. П. Жигалюк, В. С. Вознюк, Р. В. Левчук, П. М. Радецький, Є. У. Шевчук, Є. Й. Дружук, С. М. Грабарчук, В. Ф. Лучко, О. П. Каліщук.
    У постанові також говорилося про рішення назвати головну площу міста Майданом Незалежності.
    Серед мешканців розгорнулася жвава дискусія стосовно місця встановлення пам’ятника Кобзареві. Частина нововолинян пропонувала спорудити його біля фонтана перед СЗШ № 4. Однак все вирішив політичний страйк шахтарів, який розпочався 11 липня 1990 року. Присутні на ньому висловилися за встановлення пам’ятника на центральній площі міста. Проводився збір підписів: 2000 підписів за те, щоб на площі, 400 – біля фонтана.
13 вересня 1990 року підготовлено фундамент під пам’ятний знак-камінь. Роботи виконували Іван Крищук, Петро Дембицький, робітники від будівельного управління на чолі з Анатолієм Бідзюрою.
    14 вересня 1990 року була встановлена плита, яку замовляли і дали текст на неї О. Мельник і П. Раденький.
    15 вересня 1990 року. Встановлення пам’ятного знака-каменя під майбутній пам’ятник. Високохудожньо оформлений знак-камінь був безкоштовно виготовлений МП «Вікторія». Виконавці: А. Чирук і художник В. Гича з Луцька.
    16 вересня 1990 року відбулося свято національного відродження «Наш родовід». Священик із Червоногруда отець Михайло освячує пам’ятний знак-камінь і синьо-жовтий прапор, що піднімається на встановленій поруч щоглі.
     Протягом 1990-1992 рр. громадський комітет, Товариство української мови, Координаційна рада Руху проводили активну роботу по збору коштів. Серед тих спонсорів, які зробили внески ще в радянських карбованцях, варто відзначити Степана Стебника, шахтаря-пенсіонера, – 200 карбованців, і Галину Матисюк, пенсіонерку, – 140 карбованців.
Внески, які зробили робітники, освітяни, пенсіонери, школярі, жінки і чоловіки, трудові колективи, є найкращим підтвердженням всенародної любові до творчості геніального поета і художника, духовного вождя українського народу.
    Листаю сторінки Книги пожертвувань на пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку "З нинішньої точки зору вона має низку недоліків: нема адреси здавача, нема підпису приймача, немає дати здавання грошей, тому неможливо визначити, в яких еквівалентах здавалась сума - в радянських карбованцях чи знецінених українських купонах. Не дивлячись на це, варто подякувати Федору Сидоруку і Василю Бордуну, що вели в ній записи.
    Довгих п’ять років пройшло від прийняття постанови Нововолинської міської ради від 19 травня 1990 р. до відкриття пам’ятника 24 серпня 1995 р. Це був період копіткої роботи усіх організацій національно-демократичного спрямування. Значну частину пожертвувань, на жаль, з’їла небачена інфляція початку 90-х років. Побудований пам’ятник був переважно за бюджетні кошти. Довели до логічного кінця велику роботу по спорудженню пам’ятника голова Руху і мер міста Павло Присяжний та його заступник Віктор Сапожніков.
    Пройшли роки. Сьогодні у центрі Нововолинська височить величний пам’ятник Т. Г. Шевченку. Для багатьох його мешканців це місце стало святим. Ми приходимо сюди, щоб звірити, чи живемо за його заповітами. Чи живемо за тими заповідями, які здійснювали наші діди й батьки і в двадцятих роках, і в сорокових – тоді, коли ми, українці, прагнули незалежності України?
    Ми приходимо сюди, до Шевченка, як на батькову могилу, звіряючи себе з Його Словом. Адже від кожного з нас залежить успіх загальної справи, доля рідної країни, безпека української держави і її громадян. Будьмо разом у наших справах і починаннях – з нами наша земля, наш народ, Шевченкове Слово, з нами Бог і Україна.
    Пишучи цю статтю, я використала документи і матеріали, дбайливо зібрані та систематизовані Зосимом Потаповичем Колбуном у його книзі «Нововолинськ: новітня історія 1989-1999 роки», які мають велике значення для історії нашого міста, а також Книгу пожертвувань на пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку.