12 липня в центральній міській бібліотеці відбулася Година пам’яті, присвячена краєзнавцям Прибужжя „Рідного краю славетні імена” в програмі якої висвітлювалися краєзнавча діяльність місцевих краєзнавців: Олександра Цинкаловського, Олександра Бобака, Степана Борисюка. Участь у Годині взяли племінниця Цинкаловського Грабаровська Наталія Назарівна, Марія Рябченюк, Надія Войтюк, Леонід Дудар, Євген Шевчук та настоятель Хресто-Воздвиженської церкви отець Віталій.

      Даний захід співпав з першою річницею від дня смерті волинського краєзнавця, письменника та активного громадського діяча Степана Борисюка.

     Степан Володимирович народився в селянській сім’ї с. Млинище Іваничівського району. Рано залишився напівсиротою, батько не повернувся з війни. Закінчив середню школу у с. Поромів. Згодом – Новгород-Волинську школу культпрацівників. Ще в юнацькі роки почав писати свої перші поетичні твори, які друкувалися в районній та міській періодиці. Відбув строкову службу у рядах Радянської армії. Працюючи в культурно-освітніх установах, удосконалював свій фаховий рівень. У 1986 році закінчив Рівненський інститут культури за спеціальністю організатор-методист культурно-освітньої роботи.

    У 1999 році вийшла перша книжка Степана Борисюка „Млини над Бугом”, до якої увійшли поезії та історико-краєзнавчі доробки. У них автор виявив інтерес до предків, свого коріння, до рідного куточка Волинського краю – Прибужжя.

   У 2001 році побачила світ друга книжка із присвятою матері „У зіницях вічності”. Сюди ввійшли вірші, новели, образки. У них автор доводить, що світ наш – прекрасний, кожна людина – неповторна, а найцінніший клаптик землі той, де ти народився. Недарма Віктор Вербич у передмові до цієї книги зазначив, що автор має здатність малювати словом.  

    „Нововолинські бувальщини”, у яких зафіксована історія та оригінальний життєпис міста, вийшли у 2004 році.

    З 1 липня 1991 року С. Борисюк – директор Нововолинського парку культури та відпочинку. Усі роки дбайливо ставився до свого дітища. Нововолинський парк культури та відпочинку визнаний кращим в області.

   Степан Володимирович вів активну громадську і культурно-просвітницьку роботу. Обирався депутатом до Поромівської сільської та Нововолинської міської рад. Довгий час був головою профспілкового комітету працівників культури Іваничівського району.

    Об’ємна книга (577 сторінок) „Волиньке Прибужжя: крізь серце й заметіль століть” – історико-краєзнавче, фольклорно-етнографічне есе – побачила світ у 2007 році. Книга веде нас у прадавню минувшину до сьогодення. Автор досліджує картини обрядовості, побуту, звеличує дух наших предків і виголошує заздравицю за їх безсмертя.

    У 2009 році йому присуджено Диплом лауреата обласної премії ім М. Куделі за значний особистий внесок у створення літопису Волинського Прибужжя, популяризацію культурної спадщини та збереження історичної пам’яті поколінь.

Я, як жар-птиця

– Борг в моїх очах іскриться:

 Людям мушу прислужиться.

     У п’ятій книзі поезії в прозі „Впаду росою в мамину сльозу”, що вийшла в 2008 році, показано нелегкий побут повоєнного прибузького села з його звичними житейськими проблемами, радощами й печалями. Його поетичне слово об’єднує і природнє, відзеркалює душу людини, не байдужої не тільки до своїх переживань, а й до горя вселюдського.

   Академік НАН України наш земляк М. Жулинський назвав його Волинським подвижником-поетом, письменником, краєзнавцем, науковцем, що рятував нас від забуття.

    Степан Володимирович працював і над наступною книгою, та несподівана смерть обірвала його творчу думку.

Живу – хай полум’я тріпоче,

Горить-палає із-під брів,

 В житті я іншого не хочу,

Лишень сказали б: „Він горів”.

   Впевнені: хто перегорнув бодай одну із його книг, скаже: „Він горів!”